Інсульт є основною причиною тривалої інвалідності, яка виникає внаслідок пошкодження клітин мозку через ішемію мозку або крововилив. Внаслідок зростання кількості людей похилого віку, а також постійного покращення рівня виживання в гострій фазі, абсолютна кількість людей, які перенесли інсульт, зростає. Дев’яносто відсотків тих, хто переніс інсульт, мають певні функціональні зміни, з них у 80% спостерігаються порушення рухливості. Серед запитів пацієнта на етапах реабілітації, найчастішим є запит на відновлення функції ходи. Здатність до ходи має важливе значення для здоров’я людей похилого віку. Сучасні дослідження [4] підтвердили, що здатність та час, необхідний для проходження 400 метрів, були важливим предиктором смертності, серцево-судинних захворювань та обмежень мобільності. Повільний темп ходи, нездатність пройти милю (1609 м), або нездатність піднятися сходами – це несприятливі фактори для настання інвалідності [1]. Незважаючи на реабілітаційну допомогу, 25% усіх людей, які перенесли інсульт, мають залишкові порушення ходи, які потребують сторонньої фізичної допомоги після виписки зі стаціонару [2]. Тому зусилля та інтерес фахівців з реабілітаційної допомоги направлені часто саме на відновлення ходи. Водночас обмеження мобільності не є єдиною проблемою пацієнтів із наслідками інсульту.
Фактори, що впливають на ефективність відновлення
На ефективність відновлення ходи та загальну якість життя істотно впливають супутні неврологічні та психоемоційні порушення, зокрема:
- порушення координації та чутливості;
- мовленнєві розлади;
- когнітивні порушення;
- страх руху та страх падіння;
- неглект;
- спастичність;
- больовий синдром;
- психоемоційні розлади;
- анозогнозія;
- pusher-синдром (особливо на ранніх етапах реабілітації);
- апраксія;
- іммобілізаційний синдром.
Наявність цих чинників ускладнює процес відновлення, потребує індивідуалізованого підходу та мультидисциплінарної взаємодії. Ефективна реабілітація після інсульту має враховувати не лише механіку ходи, а й когнітивні, сенсорні та психоемоційні компоненти рухової активності.
Основні перешкоди у процесі фізичної терапії
Страх ризикувати
Страх падіння або повторного ушкодження є частою причиною уникання активності. Пацієнт свідомо зменшує швидкість, довжину кроку, уникає переносу ваги на уражену кінцівку. Це призводить до формування неефективних компенсаторних стратегій, зниження інтенсивності тренувань і сповільнення нейропластичних процесів.
Неглект
Однобічний просторовий неглект проявляється ігноруванням ураженої сторони тіла та/або простору. Пацієнт не усвідомлює положення кінцівки, не включає її в акт ходи, часто стикається з перешкодами. Неглект є незалежним негативним прогностичним фактором відновлення мобільності та підвищує ризик падінь.
Спастичність
Підвищений м’язовий тонус обмежує амплітуду рухів, порушує фазність ходи, зменшує ефективність відштовхування та переносу кінцівки. Спастичність часто поєднується з болем і контрактурами, що додатково знижує функціональний потенціал пацієнта та ускладнює навчання нормальному патерну ходи.
Больовий синдром
Біль (центральний постінсультний, плечовий, м’язово-скелетний) змінює рухову поведінку пацієнта. Він обмежує активну участь у реабілітації, знижує толерантність до навантажень і сприяє формуванню патологічних рухових шаблонів. Хронічний біль також погіршує мотивацію та емоційний стан.
Когнітивні порушення
Порушення уваги, пам’яті, виконавчих функцій ускладнюють навчання новим руховим навичкам. Пацієнт має труднощі з дотриманням інструкцій, перенесенням навичок у побутові ситуації та самоконтролем під час ходи. Когнітивний дефіцит безпосередньо знижує ефективність моторної реабілітації.
Психоемоційні порушення
Депресія, тривожні розлади, апатія зменшують активну участь пацієнта у відновному процесі. Вони асоційовані з нижчою інтенсивністю тренувань, гіршою прихильністю до рекомендацій та загальним зниженням якості життя, незалежно від ступеня моторного дефіциту.
Анозогнозія
Відсутність усвідомлення власного дефіциту призводить до небезпечної поведінки: переоцінки можливостей, ігнорування допоміжних засобів, порушення правил безпеки. Анозогнозія значно підвищує ризик падінь і травм та ускладнює взаємодію з мультидисциплінарною командою.
Pusher-синдром (на початку реабілітації)
Пацієнт активно відштовхується в бік ураженої сторони, відчуваючи патологічне відчуття вертикалі. Це робить стояння та ходьбу нестабільними або неможливими без підтримки. Pusher-синдром значно подовжує тривалість реабілітації, особливо на ранніх етапах.
Апраксія
Порушення здатності планувати та виконувати цілеспрямовані рухи за збереженої сили та координації. Пацієнт не може правильно організувати послідовність кроків, зміну положень тіла, використання допоміжних засобів. Апраксія ускладнює відновлення автоматизованої ходи.
Іммобілізаційний синдром
Тривала гіподинамія призводить до м’язової атрофії, зниження витривалості, контрактур, ортостатичної гіпотензії. Це створює додаткові бар’єри для вертикалізації та відновлення ходи, навіть за відносно легкого первинного неврологічного дефіциту.
Сучасне технічне забезпечення мультидисциплінарної команди
У сучасних умовах мультидисциплінарна команда може обирати оптимальне обладнання для реабілітації, враховуючи специфіку кожного випадку. Наприклад, підйомна система Luna забезпечує безпечне переміщення пацієнтів з обмеженою мобільністю, а бігова доріжка EMA може бути легко розміщена навіть у невеликих приміщеннях під час гострого періоду реабілітації, що робить її зручною для раннього етапу відновлення.
VR-комплекси створюють віртуальне середовище, яке стимулює когнітивні та сенсорні функції, допомагаючи пацієнтам орієнтуватися у просторі та покращувати координацію [5]. Окремо IVS-системи, такі як IVS3 та IVS4, використовують інтерактивні візуальні сценарії, які спрямовані на корекцію моторних функцій і подолання таких порушень, як неглект.
Апарат для ультразвукової терапії, електротерапії та вакуум-терапії Stereodynator® також може застосовуватися для лікування неглекту, поєднуючи різні види електротерапії для стимуляції чутливості та моторики. Крім того, він може використовувати вакуумну терапію, що сприяє поліпшенню кровообігу та додатково допомагає у реабілітації пацієнтів з просторовими порушеннями.
Таким чином, використання цих різноманітних приладів робить реабілітацію більш точною та ефективною, допомагаючи пацієнту швидше повернутися до звичного ритму життя.
Висновки
Отже, реабілітація після інсульту — це комплексний процес, який вимагає врахування не лише фізичних, а й когнітивних та емоційних аспектів. Інтегрований підхід і мультидисциплінарна співпраця дозволяють адаптувати реабілітацію до індивідуальних потреб кожного пацієнта.
Підсумовуючи, успіх відновлення полягає у поєднанні професіоналізму команди, чуйного ставлення до пацієнта та використанні сучасних технічних засобів. Саме цей баланс дозволяє не тільки повернути пацієнтам повсякденну активність, а й суттєво підвищити якість життя.
Література:
- Gill TM, Gahbauer EA, Allore HG, Han L. Transitions between frailty states among community-living older persons. Arch Intern Med. 2006;166(4):418–423. doi: 10.1001/archinte.166.4.418. Overcoming challenges to teamwork in healthcare. (2021). Frontiers in Communication. https://doi.org/10.3389/fcomm.2021.606445
- Henk T, Hendricks, Jacques van Limbeek, Alexander C Geurts, Machiel J Zwarts. Motor recovery after stroke: a systematic review of the literature. Arch Phys Med Rehabil.2002 Nov;83(11):1629-37.doi: 10.1053/apmr.2002.35473.
- Melvyn Roerdink , Claudine JC Lamoth , Gert Kwakkel , Piet CW van Wieringen , Peter J Beek. Gait Coordination After Stroke: Benefits of Acoustically Paced Treadmill Walking. Physical Therapy, Volume 87, Issue 8, 1 August 2007, Pages 1009–1022, https://doi.org/10.2522/ptj.20050394.
- Newman AB, Simonsick EM, Naydeck BL, et al. Association of long-distance corridor walk performance with mortality, cardiovascular disease, mobility limitation, and disability. JAMA. 2006;295(17):2018–2026. doi: 10.1001/jama.295.17.2018.
- Janice J., Pei Fang Tang. Стратегії тренування ходьби для оптимізації здатності ходити у людей з інсультом. Expert Rev Neurother. 2007 October ; 7(10): 1417–1436. doi:10.1586/14737175.7.10.1417.Smith, J., et al. (2025). Telehealth virtual reality intervention reduces chronic pain in a 5week crossover trial. NPJ Digital Medicine.
Автор допису
