Двадцять п’ять років тому, коли було організовано реабілітаційний центр у Київській міській клінічній лікарні № 18, реабілітація мала зовсім інший зміст, ніж сьогодні. Вона зводилася до трьох складових: лікувальної фізкультури, масажу та фізіотерапії. При цьому саме слово «фізіотерапія» в той час асоціювалося виключно з апаратним лікуванням.
Більшість пацієнтів, які поступали на стаціонарне реабілітаційне лікування, мали чіткий запит саме на апаратні процедури. У їхньому уявленні реабілітація означала лікування, під час якого «з пацієнтом щось роблять»: вмикають апарат, проводять процедуру, а сам пацієнт залишається пасивним учасником процесу. Такий підхід фактично зводив реабілітацію до пасивної форми втручання, де від пацієнта не вимагалося активної участі, навчання руху чи відповідальності за власне відновлення.
Лікувальна фізкультура та інші активні методи сприймалися як другорядні або допоміжні, а інколи навіть як менш ефективні порівняно з апаратним лікуванням. Саме це уявлення — що реабілітація може відбуватися без активної роботи пацієнта — стало однією з ключових хибних установок, з якими довелося працювати.
Зміна парадигми: від пасивного лікування до активного навчання
Зміна такого мислення потребувала значних зусиль. Йшлося не лише про пацієнтів, а і про колег. Довелось руйнувати усталені підходи та професійні стереотипи. Важливим етапом формування сучасного підходу до організації реабілітаційної допомоги стала професійна взаємодія з професором Удо Кишка (Оксфордський університет). Під час його візиту та лекційної роботи було системно представлено концепцію мультидисциплінарної команди як базової організаційної моделі реабілітації, а також ключові принципи моторного навчання, що лежать в основі відновлення функцій після неврологічних і травматичних уражень [1,2,3].
Запропонований підхід передбачав перехід від процедурно-орієнтованої, переважно пасивної моделі реабілітації до структурованого процесу активного навчання руху з чітко визначеними цілями, ролями фахівців і відповідальністю пацієнта за участь у відновленні. Саме ці принципи стали методологічним підґрунтям для впровадження сучасних реабілітаційних моделей, які згодом були інтегровані у клінічну практику та підтвердили свою ефективність.
Запровадження такої моделі вимагало наполегливості та готовності йти проти загальноприйнятої практики того часу. Але результати підтвердили правильність цього підходу. Сьогодні така модель є стандартом у більшості країн світу, а наше відділення працює за нею вже 25 років.
Пасивна реабілітація та активне відновлення
Пасивна реабілітація має своє місце у клінічній практиці. У гострому періоді, при вираженому больовому синдромі або тяжкому загальному стані пацієнта пасивні вправи та апаратні методи можуть виконувати підготовчу або симптоматичну роль. Вони зменшують біль, набряк, м’язовий спазм, створюють умови для подальшої активної роботи.
Проблема виникає тоді, коли пасивна реабілітація стає основою всього процесу. У такій моделі пацієнт не навчається руху, не формує нові моторні навички, не залучається до активного відновлення функцій. Реабілітація за своєю суттю є процесом навчання, і без активної участі пацієнта цей процес неможливий.
Саме тому принципи моторного навчання стали фундаментом сучасної реабілітації. Лікар або фізичний терапевт у цій моделі не «виконує процедуру», а керує процесом відновлення, формує цілі, контролює динаміку і адаптує втручання.
Доцільно окремо відзначити роль представників «старої школи», а саме лікарів лікувальної фізкультури, фізіотерапевтів, інструкторів ЛФК, масажистів, які роками забезпечували основний обсяг реабілітаційних втручань у закладах охорони здоров’я в умовах обмежених матеріально-технічних та людських ресурсів. Їхня діяльність ґрунтувалася на системному застосуванні методів лікувальної фізкультури та фізіотерапії і характеризувалася досягненням клінічно значущих результатів у пацієнтів з різними нозологічними формами. Застосування базових комплексів лікувальної фізкультури, індивідуалізованих відповідно до клінічного стану пацієнтів і методично реалізованих при гострих та хронічних захворюваннях сприяло збереженню життя, відновленню втрачених функцій і покращенню функціонального стану. Накопичений клінічний досвід має розглядатися як важливе підґрунтя для подальшого розвитку сучасної реабілітаційної медицини у доказові моделі реабілітаційної допомоги.
Роль обладнання у сучасній реабілітації
Водночас апаратне лікування може бути надзвичайно ефективним інструментом у руках досвідчених лікарів фізичної та реабілітаційної медицини, фізичних терапевтів, ерготерапевтів, терапевтів мови та мовлення та психологів. Воно здатне суттєво підсилити реабілітаційний процес, особливо у складних клінічних випадках, де потрібні точність, повторюваність і контроль параметрів впливу.
Сучасні реалії — травми війни, мінно-вибухові ураження, поєднані ортопедичні та неврологічні пошкодження, хронічний біль, когнітивні порушення, посттравматичний стресовий розлад, порушення сну, вегетативна дисфункція — формують запит на багатокомпонентний вплив. У таких умовах реабілітація не може бути одномірною. Саме тут апаратні методи стають важливою частиною комплексної програми. Лазеротерапія, наприклад, може сприяти загоєнню складних переломів, ушкоджень м’яких тканин, пролежнів, післяопераційних ускладнень, у тому числі при мінно-вибухових травмах. Вона створює умови для активної реабілітації, але не замінює її. А обладнання, спрямоване на відновлення когнітивних функцій, сприяє підвищенню комплаєнсу пацієнтів за рахунок покращення уваги, мотивації, здатності до навчання та усвідомленої участі у реабілітаційному процесі.
Еволюція обладнання
За ці роки суттєво змінилася і сама апаратура. Сучасні системи дозволяють індивідуалізувати вплив, враховувати особливості пацієнта та забезпечувати зворотний зв’язок. Класична електростимуляція еволюціонувала у функціональну електростимуляцію, яка синхронізується з активним рухом і підтримує моторне навчання.
Схожі зміни відбулися і в магнітотерапії. Сучасні високоіндуктивні системи з індукцією магнітного поля до 3 Тесл мають принципово інший рівень впливу порівняно з апаратами минулих десятиліть, де сила поля вимірювалася десятками або сотнями міліТесл. Це інші фізіологічні ефекти й інші клінічні можливості — за умови грамотного застосування.
Кріотерапія також стала високотехнологічною: точний контроль температури, тривалості та площі впливу робить її ефективним інструментом менеджменту болю, набряку і запалення. Дзеркальна терапія, яка традиційно застосовувалася як простий метод візуального зворотного зв’язку, з часом еволюціонувала у сучасні системи інтенсивної візуальної стимуляції, що забезпечують більш складний, керований та індивідуалізований вплив на процеси відновлення.
Нормативний аспект і відповідальність фахівця
Чинна нормативна база України [4,5] підтверджує право фахівців з реабілітації використовувати преформовані фізичні чинники. Зміни до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, випуск 78 «Охорона здоров’я», визначають, що лікар ФРМ, ерготерапевт і фізичний терапевт мають право призначати і застосовувати апаратні методи у межах своїх компетенцій.
Водночас цей самий стандарт підкреслює необхідність належної підготовки. Використання преформованих фізичних чинників вимагає глибоких знань, розуміння механізмів дії, показань, протипоказань і потенційних ризиків. Саме тому навчання і постійне підвищення кваліфікації є обов’язковими умовами безпечного і ефективного застосування апаратури.
Висновок
Реабілітаційне обладнання не може замінити роботу фахівців з реабілітації. Потрібно мислити клінічно і брати на себе відповідальність за результат. Але у руках підготовленого фахівця вона стає потужним інструментом, який підсилює активну реабілітацію, розширює можливості допомоги і покращує функціональні результати.
Майбутнє реабілітаційної медицини полягає у балансі між професійною компетентністю людини і можливостями сучасних технологій. Саме в цьому балансі і народжується якісна, ефективна і безпечна реабілітаційна допомога.
Список використаної літератури:
- Kischka U. Stroke: the doctor as patient. The Lancet. 2019;393(10183):1780–1781. Доступно за посиланням
- Schuster C, Butler J, Andrews B, Kischka U. Comparison of embedded versus added motor imagery training combined with physiotherapy in stroke rehabilitation. BMC Neurology. 2012;12:127. Доступно за посиланням
- Headway – the brain injury association. Neurologist knew nothing about brain injury until he suffered his own stroke (інтерв’ю та професійний шлях U. Kischka). 2018. Доступно за посиланням
- Міністерство охорони здоров’я України. Додаток до наказу: Кваліфікаційні характеристики професій працівників. Випуск 78 “Охорона здоров’я” (пункти 93 «Лікар-фізіотерапевт», 26 «Ерготерапевт», 27 «Фізичний терапевт»). Доступно за посиланням
- Міністерство охорони здоров’я України. Наказ від 07.11.2016 № 1171 «Про внесення змін до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 “Охорона здоров’я”». Доступно за посиланням
Сучасний інструментарій доказової реабілітації
Автор допису
